Гідрологічна пам’ятка старовини «Понюкова криниця» та «Вдовине джерело»
Однією з туристичних родзинок, наповнених позитивною енергетикою, на мапі Вінницького району – є гідрологічна пам’ятка старовини «Понюкова криниця» та «Вдовине джерело», що витікає поряд. Знаходиться це місце в с. Ільківка, Агрономічної ТГ, (старовинна назва села - «Ільківці»). Ця чудова локація розташована за 15 км від міста Вінниці. Біля самого «Ільківського ставу», створеного на руслі однієї з найдавніших маленьких річок Поділля – Рівець, зустрічає подорожніх «Понюкова криниця». А трохи далі, серед плакучих верб, барвінку та пахучої м’яти, в тіні, заховалось «Вдовине джерело». Безліч цікавих легенд та бувальщин пов’язано з цією місциною. Приїжджайте до Ільківки та пориньте в неповторну атмосферу, де немає межі, між сивою давниною і сьогоденням.
Кожен хоча б раз в житті пив воду з джерела. За давніх часів існує повір’я, що напившись джерельної води, людина здатна повернути собі силу. Українці вірять, що саме джерельна вода має чималу енергетику і дає людині здоров’я. За сивими легендами джерела на землі з’являються в тих місцях, де ступали святі. Тому люди завжди відвідують старовинні криниці та джерела, пам’ятаючи, що початок і сутність всього живого на землі – вода.
За легендами, що дійшли до наших часів, «вдовине джерело» з’явилось в ті часи, коли виникло поселення Ільківці (XIV-XV ст.).
Колись дуже-дуже давно в Ільківцях трапилась велика посуха. І була вона така, що не тільки в річках та ставках, а навіть і в колодязях повисихала вся вода. Без води зачахли садки і городи, люди і тварини почали хворіти. Найважче жилося вдовам. От зібралися всі вони і вирішили викопати криничку. Але в якому місці шукати воду – не знали. І ось, коли одна з жінок заснула, їй наснився сон. Жінці снилось, що біля неї стоїть глечик з водою і багато людей, яких вона напуває з нього. Аж ось дорогою повз удовий двір іде якась жінка. Вдова прокинулась рада і щаслива. — «Ця жінка зовсім схожа на Божу Матір з мого образу, що стоїть у світлиці». І справді, на її гарнім милім обличчі відображався спокій і лагідність, а над головою – наче ясніло неземне сяйво. Вдова пішла за цим сяйвом і дійшла до казкового місця — долини річки Рівець. І на цьому місці знайшла глечик.
Ось тут бути криниці. Жінка почала руками копати на вказаному місці. Потім до неї приєднались інші вдови. Працювали до заходу сонця – аж поки джерело потужно забило. Назвали цю криницю «вдовиною», а воду – свяченою, тому що вона була освяченою в Зелену неділю.
І коли дощі довго не заходять до нас в гості, вдови йдуть до криниці, читають молитву, чистять джерело, співають пісні.
Після цієї події обов’язково землю окропить благодатний дощ.
Перші ж літописні згадки про джерело «Понюкова криниця» датуються 1748 роком. Дуже сумна історія пов’язана з початком його існування.
Колись давно проживав в Ільківцях сильний і мужній парубок – Пантелеймон Понюк. Він був мужнім і хоробрим, мав непохитний характер, але серце його було добрим. І жила в селі дівчина, звали її Зіновія. Гарна, добра, чуйна, працьовита. Вони покохали одне одного і одружились. Є свідчення, що Пантелеймон приймав участь в гайдамацькому русі. Був повним відображенням свого народу, свого часу. Безмежно любив свою дружину, але й за Батьківщину був здатен віддати своє життя. В ті часи селяни масово приставали до гайдамаків та повставали проти Польського гніту. Не був виключенням і Пантелеймон. Залишив він свою кохану дружину і пішов з повстанськими загонами. Повернувся лише через півроку. Зіновії прийшов час народжувати. Але пологи були дуже тяжкими. Народжуючи, Зіновія померла. Син Дмитрик народився живим, але через 21 день теж помер. Земля пішла з-під ніг Пантелеймона. Не знав парубок як жити далі і навіщо. Пішов він до «вдовиного» джерела, сів на великий камінь і тяжко зажурився. Сльоза впала на камінь і в той самий час з-під нього почало бити потужне джерело. Чарівний шепіт кришталевої джерельної води нагадував йому то спів його коханої дружини, то плач маленького Дмитрика. Пантелеймон був переконаний, що саме через цей потік його родина повернулась до нього, щоб завжди бути поряд.
Але не судилося їм бути поряд. Ніщо не тримало більше козака біля рідної домівки. Спорожніла вона для нього. Знову пристав він до повстанських загонів, що протягом року контролювали землі Брацлавщини. Та вже з цього походу не повернувся більше до Ільківців.
А джерело «Понюкова криниця» живе і досі. І «вдовине» джерело існує. І так само чистять його жінки-вдови, коли трапляється посушливе літо, вірячи, що піде благодатний дощ.
Наші предки берегли і облаштовували джерело. Якась добра душа поставила колодязне кільце і вивела з нього трубу. І тоді виникла назва – «Понюкова криниця».
За спогадами жительки Ільківців, її ще маленькою бабуся водила до джерела до сходу сонця, аби вмити. Бабуся була переконана, що вода має таку властивість, що здатна лікувати захворювання очей. Окрім того, вода може довго зберігатися і не втрачати своїх лікувальних властивостей.
Місцеві мешканці, дитинство яких промайнуло біля джерела, розповідають, що вода в «Понюковій криниці» завжди була чиста, прозора, влітку – холодна, а взимку – аж парує. Ось уже декілька сторіч джерело радує людей. Тут можна відпочити, напитися цілющої кришталевої води, залишитись наодинці з собою…
І люди вірять – єдине, що не підвладно часу – дивовижні джерела. Вони б’ють із землі сотні років поспіль. Народна мудрість стверджує – скільки зірок на небі – стільки джерел на землі.
А якщо вам доведеться бачити, як падає зірка, знайте – то десь замулилось або засохло джерело. Отже, щоб не згасли зірки – оберігайте живі джерела.
Легенди та перекази зібрала і оформила голова ГО “ЯВІР” Шибінська Н.В.
