БІСКУПКА, ЩО СТАЛА ГОРБАНІВКОЮ –ПОДОРОЖ КРІЗЬ ІСТОРІЮ ТА ЛЕГЕНДИ
Продовжуємо подорожувати селами Агрономічної громади і сьогодні запрошуємо відвідувачів нашого сайту у захоплюючу подорож прадавніми шляхами історії, в ті часи, коли з’явились перші письмові згадки про поселення, під назвою Біскупка (сучасна Горбанівка), почути її легенди та відчути дух тієї неповторної епохи.
Перші згадки про поселення Біскупка, датуються 1620р., як частини, так званих, Черленківських маєтностей, або «Селищанського Ключа», що належали шляхтичам Кмітам- Черленківським.
В 1670 році « Селищанський Ключ», до якого входили поселення Селище, Комарів, Грижинці, Гнівань, Біскупка і Рівець- успадкував Атанас Черленківський.
3 січня 1778 року за поділом спадщини, Біскупку, разом з іншими селами, успадкував шляхтич Петро Щеньовський.
З 1840 року Селищанським Ключем володів Тилус Щеньовський, який в 1872 році продав Біскупку, та інші землі, поміщику Юзефу Ярошинському.
По документам, за Біскупкою рахувався ставок з дерев’яним млином, дві корчми і римо-католицька каплиця.
За парафіяльною приналежністю, Біскупка належала до Ворошилівської парафії Вінницького деканату та Католицького костьолу у Ворошилівці.
Але в селі була і своя церква. Вона знаходилась на місці Горбанівського клубу та за відомостями метричних книг, датованих 1854 роком, називалась як Свято-Миколаївська церква Вінницького повіту Юзвинської волості. Територію довкола церкви, аж до річки, займало старовинне кладовище. В 20-х роках приміщення церкви почало використовуватись під господарські потреби. Місце, де стояла римо-католицька каплиця, точно визначити не вдалось. Ймовірно, вона знаходилась на території кладовища.
За віросповіданням, переважна більшість мешканців Біскупки, були католиками. Тому назва села, ймовірно,походить від польського слова «biskup»-єпископ, що може свідчити про давню приналежність поселення до церковних володінь або духовний вплив католицьких і унійних структур, які існували на Поділлі в той час.
7 червня 1946 року, Указом Президії ВР УРСР, село Біскупка перейменовано в Горбанівку. Дана назва пов’язана з розташуванням Горбанівки «на горбі», по відношенню до села Ільківка, з яким вона безпосередньо межує.
Але не лише історичні документи зберігають пам’ять про давню Біскупку. Перекази, спогади та наша уява, створили свої бувальщини та легенди цієї благодатної землі.
Давно-давно, коли ця місцевість була поросла густими лісами,сюди прийшов католицький священник-Біскуп. З ним була його донька-вродлива, лагідна Аделя.
Шукаючи тиші і спокою, вони оселилися на пагорбі біля річки, де сходились стародавні шляхи. Зараз ця місцина має назву «Прогін». Біскуп поставив невеличку капличку і хрест. З часом, довкола почали оселятись люди.
Кажуть що Біскуп, благословляв кожного, хто приходив до нього. Він допомагав людям порадою, доброю розмовою і лагідністю. Донька ж його, лікувала хворих травами, допомагала тваринам, садила багато квітів. Люди почали називати поселення Біскупкою- селом Біскупа.
Пройшли роки, змінились покоління, а Біскуп з Аделею залишились оберегом села. Багато разів чужинці стояли на околицях і готувались знищити все довкола. Але раптом піднімався густий туман, дороги ніби щезали, а Прогін перетворювався на стіну. Вороги збивались зі шляху, ходили колами, наче в зачарованому полі, потім, втомившись, - відступали. Хтось невидимий, віками тримає заслон і охороняє село.
Але ця земля зберігає пам’ять, ще старшу за людську. Старожили розповідають, що місцеві чоловіки, якось боронували поле і раптом плуг натрапив на горщик. У ньому було повно дивних монет-залізних і керамічних. Не розуміючи їхньої цінності, хлопці розкидали монети по полю. І з того часу, коли сонце сходить після дощу, на тому місці блимають маленькі відблиски-мов би сама земля показує свої скарби.
А в 2008 році на північній околиці Горбанівки археологи виявили поселення трипільської і черняхівської культур, що підтверджує заселення цієї території людьми ще в доісторичні часи.
Ось так, крок за кроком ми торкнулись сторінок історії чудового Подільського села, Горбанівка. Це не просто спогади про минуле- це жива пам’ять, яка формувала характер цього краю і людей, що тут жили й живуть сьогодні. А наша віртуальна екскурсія добігає кінця, але справжнє знайомство лише починається. Адже жодні слова не передадуть запаху трав після дощу, дзвін тиші над полями й тієї особливої атмосфери, яку відчуваєш, ступивши на ці стежки.
Запрошуємо наших читачів вирушити на прогулянку та відвідати це мальовниче село особисто - пройтися його дорогами, випити запашної кави з печивом, яку гостинно вам приготують в місцевих крамницях та почути нову легенду, яку село прошепоче саме вам.
Текст підготувала і оформила голова ГО «Явір» Наталія Шибінська.
